КУДРІНСЬКИЙ
Олександр Петрович

Біографія

Народився й виріс у Бахмуті. Навчався у місцевій школі-інтернаті. Згодом здобув фах тракториста-машиніста у Бахмутському професійному аграрному ліцеї.

Мав по-справжньому золоті руки: не відмовляв нікому, брався за будь-яку роботу й виконував її сумлінно та вправно. Про таких кажуть — людина діла. 

У 18 років став до лав Збройних сил України. На той час його мама також проходила службу, вона була радіотелефоністом. Олександр служив розвідником-далекомірником мінометного взводу 53-ї окремої механізованої бригади, виконував обов’язки командира мінометного розрахунку. Саме під час служби він зустрів Людмилу — дівчину, яка стала його коханою та нареченою.

Під час повномасштабного вторгнення продовжував виконувати бойові завдання на Донеччині, обороняв позиції в Серебрянських лісах.
Загинув у районі Григорівки Бахмутського району від прямого влучання 120-мм міни.

«Сашунька… Він був з тих людей, без яких усе навколо ніби перестає триматися разом. Він ніс у собі спокійну силу, відповідальність і той рідкісний внутрішній стрижень, коли людина не шукає легких шляхів і не відступає, навіть коли страшно, — згадує наречена Людмила. — Він завжди знаходив вихід у бою, у побуті, у дрібницях: налагодити зв’язок, провести світло, підставити плече побратиму, придумати рішення там, де здавалося, що його немає. Його позивний «Фіксик» був не просто жартом, він справді вмів «полагодити» все й усіх навколо, навіть тоді, коли сам був втомлений до межі».

Людмила пам’ятає їхню останню розмову. Того разу Олександр поїхав на позицію на заміну іншого бійця. Він не мав там бути. Коли отримав наказ, сказав коханій: «Я так не хочу туди їхати… Відчуваю, що можу не повернутися».

Він заїхав на позицію, а ввечері вони не змогли поговорити.

«За вікном лив сильний дощ. Я тільки вийшла на роботу після перерви й дуже скучила за ним. Казала, що хочу просто поговорити. А він відповів: «Зайчик, я так втомився… Давай перед нарядом трохи посплю і наберу тебе». Це була наша остання розмова. О дев’ятій вечора його не стало. 

Сашунька не покинув своїх, не злякався, не сховався. Він залишився до кінця, прийнявши бій за рідну землю, за Батьківщину, за тих, кого любив. І тепер він назавжди там, де світло сильніше за темряву, де пам’ять не стирається, а любов живе вічно… А тут він залишив після себе тишу, що болить, і гордість, яка тримає серце», — говорить Людмила.

Олександр похований у Кривому Розі на Дем’янівському кладовищі.

У нього залишилися брат, наречена та дядько.