ПОПОВ
Артем Миколайович

Біографія

Народився 24 грудня 1986 року в Лисичанську Луганської області. Після закінчення школи навчався у Лисичанському професійно-технічному училищі №2. Згодом здобув вищу освіту у Міжрегіональній академії управління персоналом. З дитинства займався спортом, зокрема веслуванням. Захоплювався електронікою, автомобілями, музикою. Любив співати, писав вірші. Був життєрадісною, відкритою, щирою й товариською людиною.

У 2015 році підписав контракт на військову службу у Збройних Силах України. Спершу служив у 53-й окремій механізованій бригаді, згодом перевівся до 54-ї окремої механізованої бригади. Брав участь в АТО на Донбасі. Мав позивний «Біджо».

У 2019 році Артем продовжив службу за контрактом у Державній прикордонній службі України у 3-му (Луганському) прикордонному загоні імені Героя України полковника Євгена Пікуса. Його позивним став «Хабіб».

Повномасштабне вторгнення зустрів на КПВВ «Золоте», де був кулеметником у складі вогневої групи. У перші тижні війни разом з побратимами брав участь у численних стрілецьких боях, забезпечував рух коридором для евакуації місцевих жителів. Згодом ніс службу на Кремінському напрямку, одним із перших вступив у бій за Житлівку.

9 березня 2022 року під час оборони селища Артем Попов зі своїм підрозділом знищили колону важкої техніки та близько сотні ворожих піхотинців, які намагалися прорватися до Кремінної. Завдяки їхнім діям наступ противника було відбито.

Після цього були Святогірськ, Богородичне і… Бахмут. 7 січня 2023 року під час боїв на околицях міста, біля села Підгородне, внаслідок артилерійського обстрілу загинув Герой України Артем Попов.

«Сміливий, сильний, мужній, розумний. Мій коханий чоловік, мій друг, мій захисник. Артем був доброю, цілеспрямованою і дуже веселою людиною», — згадує його дружина Дар’я. — «Постійно жартував, незважаючи на обставини. Він так любив життя, мав безліч планів і мрій… Артем був військовою людиною і справжнім патріотом Неньки України. Завжди казав: «Хто, якщо не ми?». Він дуже хотів брати участь у визволенні своєї Луганщини та підняти прапор над рідним містом. Бахмут став для нього другою домівкою.

Побратими пам’ятають його як Людину з великої літери — людиною слова, надійності, людиною честі, доброти, сміливості та справедливості. Він цінував і беріг людські життя, але, на жаль, не вберіг власного…

Моє життя зупинилося після слів: «Ваш чоловік загинув як герой, захищаючи Батьківщину». Наші мрії залишилися лише мріями. Як далі жити і усвідомлювати, що нашого майбутнього більше немає… тільки спогади… Артемчик для мене був, є і буде Героєм! Вічна пам'ять та шана!», — розповіла дружина Артема.

Похований в Ірпіні на Київщині.

У Артема залишилися дружина, рідні, друзі та побратими.